• 1
  • 2
  • 3
  • 4

 ІСТОРІЯ СВЯТА ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

свято покрови14 жовтня – свято Покрови Пресвятої Богородиці або, як кажуть в народі, Святої Покрови. „Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду – льодом, а дівчат – шлюбним вінцем”. В українських селах і до сьогодні дотримуються давньої народної традиції справляти весілля після Покрови. Від Покрови і до початку Пилипівки – пора наймасовіших шлюбів в Україні.

Свято Покрови посідає почесне місце серед пошанованих свят на Україні. Що цікаво - шанується воно одночасно і християнами і рідновірами України, тільки зміст свята, навіть за однакової назви, зовсім різний.

Свято Покрови Матері Слави в Колодарі православних рідновірів ознаменовує засинання Природи, та вкривання Землі на зиму. Справді, в жовтні перші дерева втрачають листя, всі плоди уже дозріли: „Прийшла Покрова – на дереві голо”. Сивий Яр вступає в свою повну силу в першу п’ятницю, після дев’яти днів від осіннього рівнодення і ми вшановуємо Покрову Матері Слави. Це також свято вояцької честі та звитяги, на якому оборонці Матері-Землі показують свою вправність.

Незвичайна популярність та величність свята Покрови пояснюється дуже просто, хоч цього вперто не бажають визнавати і помічати представники християнства. Корені виникнення свята сягають сивої багатотисячолітньої давнини і пов’язані з космічним станом природи і, відповідно, особливим етапом у житті людини.

Особливості свята

Які ж це особливості?

Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: „Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, „Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, „Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

А на Поділлі дівчата казали: „Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

Народні традиції

У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.

В Карпатській Україні до Покрови остаточно поверталися всі пастуші отари з полонин і завершували останню мандрівку чумаки. Тому й казали: „Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома”.

Для того, щоб усi члени сім’ї були здоровими, на Покрову старша господиня брала вишитого рушника, що був над iконою Богородиці, і розвiшувала його над вхiдними дверима. Пiд ним ставали, як йшли до церкви, i проказували: Пресвята Покрiвонько, 

Перед твоїм кривалом 
Голови схиляємо. 
Прохаємо, Покрiвонько, 
Од лиха укрити, 
Здоров’ячко наше 
Знов нам обновити.

На Покрову майстри сходилися і покривали дах вдовиці чи сироті „би щастя їх судьбу від нещастя накрило...”, що свідчить про існування давнього благородного звичаю допомагати членам Роду, які потребують цього. 
Покрова – це також старовинне народне свято, пов’язане з культом поминання Предків та творення нових родин.

На Покрову упродовж всього дня спостерігали за погодою: якщо з Півдня дув низовий вітер, зима буде теплою, якщо дув вітер із Півночі – холодною, із Заходу – сніжною. Коли протягом дня вітер змінює напрямок, то й зима буде нестійкою. Якщо на Покрову листя з вишень не опало, зима буде теплою, і якщо сніг не випав, то його не буде і в листопаді. Цікаво, що в народі зберіглося повір’я , що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: „Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

Цікаво, що в народі зберіглося повір’я, що у Пресвятої Діви є опікун Покров, якого просили: “Батеньку Покров, накрий нашу хату теплом, а господаря – добром”.

Історія свята

Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці йде в глибоку старовину. Свято Покрови було введено у християнство в 10 столітті і має під собою чи то легенду, чи то подію, яка відбулася в Царгороді (Константинополі). Сама назва свята пов'язана з назвою частини одягу Пресвятої Богородиці – головного покривала, або мафорія, який став називатися на Русі «омофором». Серед всіх великих свят Покрова Пресвятої Богородиці шанується українцями особливо. Історія свята бере свій початок у 910 році. У ті часи при імператорі Леву VI Мудрому (886 – 912) та патріарху Макарію, Візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами або агаряни (магометани – араби або турки, в ряді джерел – з племенами русичів (скитів) на чолі з князем Аскольдом) й Константинополю загрожувала небезпека. 14 жовтня (за новим стилем) у Царгороді, у Влахернському храмі, де зберігалася риза Пресвятої Богородиці, Її пояс і головний покров, святий Андрій Христа ради юродивий (936) (був русином родом, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту) та його учень Епіфаній (956) о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачили, що йде по повітрі Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих. Її супроводжували святий Іоан Хреститель та святий апостол і євангелист Іоан Богослов. Був недільний день і храм був переповнений людьми, які стояли і молилися. Потім Богородиця схилила коліна і слізно молилася за всіх християн. Вона просила у Господа захистити свій народ від усіх ворогів – видимих і невидимих. Святитель Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення: «Коли святий Андрій та Епіфаній споглядали це чудове видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Своє Боговидне і Пречисте лице. Закінчивши молитву, Вона підійшла до престолу і там молилася за народ, який стояв. Після закінчення молитви, зняла з Себе велике і страшне покривало, що блищало як блискавка, яке носила на Пречистій Своїй голові, і, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, простягнула над усім народом, який стояв. Дивні ці мужі довгий час дивилися на це простягнуте над народом покривало і на славу Господню, що блищала, як блискавка; і, доки була там Пресвята Богородиця, видно було і покривало. Після ж Її відходу і воно стало невидимим. Але, узявши його з собою, Вона залишила благодать тим, хто був там. Святий Андрій довго стояв і спостерігав за дивним баченням, потім запитав свого учня: «Чи бачиш, брате, Царицю, що молиться про весь світ?» Епіфаній відповів: «Бачу, святий отче, і жахаюся»» [2, с. 448].

Це було провістям перемоги. Так і сталося: невдовзі надійшли воїни-захисники і звільнили населення від нападників.

Тобто християнське свято Покрова святої Богородиці запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від нападників. Причому за церковним календарем це звичайне собі невеличке святце, присвячене, практично, незначній події.

Візантійський патріарх проголосив (канонізував) „Свято Похвали Богородиці”, яка „допомогла візантійцям затопити скитів у Босфорі” (ще одне розходження - вже саме скитів). У п’яту суботу великого посту (а це, як відомо, навесні) греки з акафистом хвалять „Покрову” за таке „покровительство”.

 

 

 

Побожні християни з сердечною любов’ю величають Пресвяту Діву й Богородицю Марію, Небесну Царицю, Володарку Божої ласки й заступницю всіх християн.

Вшановує Пресвяту Діву Марію й український народ. З того часу, як наш люд став навколішки перед Ісусом Христом, по всій нашій землі гомонить пісня слави й любови також і на честь Христової Матері Марії. Величаючи її, наш народ благає в неї опіки й заступництва в різних потребах цього земного життя. Ми так сердечно вшановуємо Пресвяту Богородицю, бо це зробив насамперед сам Бог. Ще світу не було, а вже Предвічний Господь вибрав Пресвяту Діву Марію на Матір Спасителя. Створив її чистою, обдарував надзвичайними ласками та вивищив понад усіх людей і ангелів, щоб Вона була першою після Бога. А що Господь від віків постановив, те в свій час сповнилося. Коли ж Бог так прославив Марію, чи не повинні й люди йти за Його почином і прикладом? Коли Пресвята Марія є для Бога наймилішою дочкою, для Божого сина найдорожчою Матір’ю, а для Святого Духа найкращою Святинею, чи ж не повинні й люди величати Пресвяту Діву та прославляти Її щирим серцем як першу після Бога?

Марія гідна найвищої прослави в Бозі, бо Вона — найсвятіша з усіх людей і всіх ангелів. Пречиста Діва не тільки не мала первородного гріха, але й жодного іншого ніколи не вчинила ні ділом, ні словом, ні думкою. Життя Марії — це сама святість, любов до Бога і всіх людей. Коли Мати Божа — найсвятіша з усіх людей і достойніша навіть від небесних Херувимів і Серафимів, то чи не повинні ми цю найдостойнішу особу любити і прославляти?

Але Марія не тільки Пресвята. Вона одночасно і найбільша наша Добродійка після Бога. Марія стала Матір’ю Божого Сина: породила Спасителя наших душ, щоб з його ласкою й поміччю ми були вічно щасливі. Тому треба найбільшу після Бога нашу Доброчинницю любити й величати кожного дня.

Необхідно пам’ятати, що Пресвята Діва Марія не лише породила нам Христа, йшла з ним на Голгофту, а й досі молиться за нас, виєднуючи в свого Сина Ісуса потрібні нам ласки та захоронюючи від лиха. Про це український народ співає так: “Ти за всіх молишся, Предобра... Ти грішників з тяжкої муки через свої руки спасаєш, не дай пропасти!” Свято Покрови Пресвятої Богородиці є славним засвідченням цієї безперервної доброчинності. Св. Церква установила його, щоб пригадувати і виявляти нам небесну поміч Божої Матері у скрутну для нас хвилину.

Покров Пресвятої Богородиці

Русь-Україна в особі Пресвятої Богородиці мала не раз ласкаву заступницю, про що й досі збереглися різні оповідання. Одне з них пов’язане з обороною міста Теребовлі. Діялося це 1672 року. На українське місто, де був сильний мурований замок, напали турки і хотіли здобути його. Коли ж наші вояки відбили всі ворожі наступи, турки підклали міни під мури міста, щоб висадити їх у повітря, здобути місто та прокласти собі шлях у глиб краю. Мешканці Теребовлі зійшлися до замкової церкви, де провели цілу ніч перед чудотворною іконою Божої Матері в молитві, благаючи захорони від смерті й неволі. Марія вислухала сердечне прохання нашого народу, бо коли вранці вибухнули міни, вони не розвалили мури міста, а підірвали турків. Це зчинило такий переполох, що вороги поспішно відступили від Теребовлі.

На українській землі понад 150 місцевостей мали чудотворні ікони Божої Матері. Серед них Почаїв, Гошів, Зарваниця, Крехів, Самбір. Туди наш народ йшов з любов’ю й молитвою до Пресвятої Богородиці, щоб поклонитися Їй або випросити собі якусь ласку. І Божа Мати рятувала своїх дітей як наймилосердніша Доброчинниця, Мати й Заступниця перед Богом. І нас, українців, й інші нації. Люрд, Фатіма та інші місцевості є цьому славним свідченням.

Як бачимо, наведені джерела, а вони не єдині, засвідчують досить туманне, неоднозначне, малозначиме та порівняно нещодавнє походження свята. Одночасно бачимо досить вузьку „спеціалізацію” християнського свята – порятунок від ворога.

Потрібно відзначити, що в церковній історії та православному календарі існує велика кількість прикладів допомоги і заступництва Пресвятої Богородиці. Увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Матір Спасителя світу Ісуса Христа – шість разів у році православна церква урочисто відзначає свята на честь Діви Марії: 8 січня – Собор Пресвятої Богородиці; 7 квітня – Благовіщення Пресвятої Богородиці; 28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці; 21 вересня – Різдво Пресвятої Богородиці; 14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці; 4 грудня – Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Для нас, українців, це свято християнське і національне, воно символізує зв'язок поколінь, невмирущість героїчних традицій нашого народу. Проте не всі ці свята стали в Україні настільки значимими в порівнянні зі святом Покрови Пресвятої Богородиці. Українцям здавна була притаманна особлива любов, шанування і благоговіння перед святою Богородицею. Саме з покровом і заступництвом Богородиці всі ми пов'язуємо усі свої надії. І дивним є те, що це явлення Божої Матері було сприйняте і святкувалося не грецьким народом, не у Візантії, а на Русі. У чому причина особливої любові людини до цього свята? У чому його сутність? Що означає для нас Покров Божої Матері? У тому, що Своїми молитвами Пресвята Богородиця покриває нас від зла і допомагає йти до спасіння. Матір Божа є на вічні часи Матір'ю кожній людині і всьому людству. І як всяка любляча мати Вона завжди готова розпростерти Свій Покров над кожним з нас. Їй відомі всі наші потреби й турботи, радощі і печалі. Дійсно, Богородиця «подібно до хмари покрила землю» (Сир. 24, 3). Дійсно, ми ховаємося під покровом Тієї, Яка як хмара, покриває землю. Ще премудрий Соломон звістив про Богородицю: «Хто Ця, Яка блищить, немов зоря прекрасна – як місяць, світла – як сонце» (Пісн. 6, 9). Отже, духовний зміст свята говорить про те, що Пресвята Богородиця завжди молиться за людей до Бога. Де б ми не знаходилися, Її божественний покров простягнений над нами, Її безперервна молитва зберігає нас від бід, умудряє і дає силу нести свій хрест. Будемо дякувати Пречистій і Преблагословенній Богородиці Марії за Її молитовний покров, за Її молитовне піклування про нас і будемо з глибини душі і серця взивати до Неї словами з акафіста: «Радуйся, радосте наша, покрий нас від усякого зла чесним твоїм омофором».

Очевидно, цей сюжет і прислужився тому, що для козаків свято Покрови було найбільшим і найзначущим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю заступницею і покровителькою. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. В козацькій думі про Самійла Кішку співається:

Первую часть брали, на церкви накладали, 
А срібло-золото на три частини паювали: 
На святого Межигорського Спаса, 
На Терехтемировський монастир, 
На святую Січовую Покрову давали – 
Котрі давнім козацьким скарбом будували, 
Щоб за їх, встаючи і лягаючи, 
Милосердного Бога благали.

Для українських козаків день Покрови Божої Матері також був найбільш шанованим святом. В цей день у козаків відбувалися вибори нового отамана. Козаки вірили, що свята Покрова охороняє їх, а Пресвяту Богородицю вважали своєю Заступницею і Покровительницею. На Запоріжжі в козаків була церква святої Покрови. Відомий дослідник звичаїв українського народу Олекса Воропай писав, що після зруйнування Запорізької Січі в 1775 році козаки, що пішли за Дунай на еміграцію, взяли з собою образ Покрови Пресвятої Богородиці.

Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Українi воно набуло ще й козацького змісту і отримало другу назву - Козацька Покрова. З 1999 року свято Покрови в Україні вiдзначається ще й як день українського козацтва.

Українська Повстанська Армія (УПА), яка постала в час другої світової війни на землях Західної України як збройна сила проти гітлерівської і більшовицької окупації батьківських земель, теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Богородиці. Отже сьогодні Покрова – це свято не тільки народне і релігійне, а й національне.

Тож робім завжди так, як Бог і люди. Коли Господь так полюбив і прославив Пресвяту Діву Марію, то й ми веселімо серце Непорочної Діви своєю сердечною любов’ю й прославою. Якщо люди щиро величають Пресвяту Богородицю та просять у Неї всякої помочі та опіки, то й ми звертаймось до Неї у своїх власних, родинних, національних, загальноцерковних і вселюдських потребах та кожного дня молитвою на вервиці чи іншою молитвою благаймо в Небесної Матері ласки для дочасного й вічного щастя.

Пресвятая Богородице спаси нас!

 

1.Біблія. Книга Священного Писання Старого та Нового Завіту: В українському перекладі з паралельними місцями / Переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1407 с.

2.Димитрій Ростовський. Житія святих (вибрані) викладені за повчанням Четьїх-Міней св. Димитрія Ростовського. – Том. 5. – Київ, 2008. – 766 с.

3.Свято Покрови [Електронний ресурс] // Сайт Український національний портал. – Режим доступу : http://aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=59

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter